Святе Причастя на руку: профанація чи традиція?

Перш за все варто пригадати, що Таїнство Найсвятішої Євхаристії є джерелом і вершиною усього християнського життя. Церква не має більшого скарбу на землі, ніж Євхаристія. В цьому Таїнстві Церква віднаходить свою повноту (звершення). Святий Йоана Павло ІІ в енцикліці Ecclesia de Eucharistia сказав: Церква живе з Євхаристії! Момент прийняття Святого Причастя є прийняттям Господа Ісуса Христа в Його Тілі і Крові, прийняття Господа, який є присутній vere, realiter, substantialiter – правдиво, реально і у своєму єстві – саме так виразився Тридентський Собор. Беручи це до уваги, важливо зазначити, що християнин має бути належним чином приготовленим до участі в Найсвятішій Євхаристії через відповідну катехезу. Натомість з духовної точки зору – має бути в стані освячуючої благодаті.

Перейдемо тепер до самого питання. Отже, якщо коротко, то прийняття Святого Причастя на руку не є профанацією, більше того така практика в Церкві була декілька століть. А також сьогодні така практика дозволяється Церквою, як одна із форм прийняття Причастя. Щоб краще це побачити, запрошую до невеличкого історичного екскурсу.

Святе Причастя, яке уділяється до рук вірних, було загальноприйнятою практикою, про яку пишуть багато Отців Церкви, зокрема: Тертуліан (+ 220), св. Кипріан (+258), св. Климентій Александрійський (+217), Діонізій Александрійський (+265), св. Кирило Єрусалимський (+ 386), Афрахат (+ 345), Єфрем Сирійський (+ 373), св. Амвросій (+ 397), св. Йоан Золотоуст (+ 407), св. Августин (+ 430), св. Теодор з Киру (+ 466), св. Василій Великий (+ 379), св. Григорій з Назіанзу (+ 390). Також варто згадати про пізні свідоцтва такі, як свідоцтво Атаназія Синаїта, і св. Йоана Дамаскина (+ 750), св. Беди Шанованого (+ 753).

В деяких місцях аж до ХІ століття. Ось декілька прикладів з творів Отців Церкви та інших християнських письменників.

Тертуліан (ІІІ століття)

Остерігаючи християн перед подружжям з язичниками, Тертуліан аргументує наступним чином: Твій чоловік не буде знати, чим є те, що ти таємно споживаєш перед усякою іншою їжею. А якщо помітить, що це хліб, то буде думати, що це звичайний хліб. Чи людина, яка не знає про що тут йдеться, зможе без підозр і знеохочення терпеливо збагнути, що це ліки, а не хліб (Тертуліан, До дружини 2, 5)¹.

Зі слів Тертуліана можемо зрозуміти, що за його часів був звичай забирати Святе Причастя до дому і приймати його вдома. При цьому дружина могла сама прийняти цей Небесний Хліб.

Хтось може думати, що така практика була зумовлена переслідуваннями… Можливо переслідування впливали на цю практику, однак прийняття Святого Причастя на руку збереглося й після переслідування (після Міланського едикту – 315).

Святий Амвросій з Мілану, який живе 150 років пізніше, згадує про таку подію. Його рідний брат був на судні, яке мало не затонуло. Під час цієї аварії виявилося, що один із пасажирів має Святе Причастя, яким поділився з братом святого Амвросія (Про життя брата Сатира).

Вірні забирали Святе Причастя до своїх домів, щоб в постні дні спожити Його перед вечерею. Про таку практику згадує святий Іполіт в Апостольській Традиції². Знаною практикою було забирати Святу Євхаристію на час довшої подорожі. Ще в VI столітті єпископ Доротей з Салонік з огляду на переслідування з боку монофізитів заохочує вірян забирати додому повні кошики Євхаристії – «canistra plena… ne imminente, sicut dicebant, persecutione communicare non possent»…

Цей звичай – тримати Святе Причастя у власному домі – не утримався довший час в Церкві. Перші християни мали глибоку свідомість наскільки це зобов’язує. Адже з того моменту їхня домівка ставала Святеє Святим. Маючи свідомість своєї грішності багато вірних не відважувалися на таку практику. Остраху Господнього додавали різні надприродні події. Про одну з таких пише святий Кипріан з Карфагену. Єпископ Карфагенський розповідає про одну християнку, яка піддалася страху і взяла участь у язичницьких обрядах. І коли після цього «намагалася своїми нечистими руками відкрити скриню, в якій ховала Причастя, вогонь вийшов з неї і відстрашив її, тому вона не наважувалася доторкнутися (Про падших 26).

Близько другої половини ІV століття звичай переховувати Святе Причастя в домівках зникає. Натомість Святий Василій Великий підкреслює можливість такої практики під час переслідувань:

«Приступати, навіть щоденно до Святого Причастя і приймати Святі Тіло і Святу Кров Христа – це річ прекрасна і спасенна (…) Якщо б хтось під час переслідувань, коли бракує пресвітера або іншого служителя, був змушений прийняти Святе Причастя з власних рук, то зайвим буде нагадувати, що немає в цьому нічого поганого, адже цей звичай був давно» (Лист 93)³.

Тут варто зауважити, що св. Василій не говорить про прийняття Причастя на руку під час Святої Євхаристії, радше про ситуації, коли вірні можуть самі собі уділити Святого Причастя.

Наведемо тепер декілька текстів⁴, які показують, що християни в першому тисячолітті приймали Святе Причастя саме на руку.

В 258 році єпископ Александрії, Діонізій, пише до папи Сикста ІІ. В своєму листі Діонізій розповідає про певного християнина, який мав сумнів щодо свого хрещення, яке прийняв у єретиків. Щоб заспокоїти щодо дійсності Святого Таїнства Діонізій так йому відповів: “Я йому відповів, що достатньо йому буде багаторічної єдності з Церквою. Адже він слухав євхаристійних слів і разом з усіма відповідав «Амінь», і ставав при столі і ПРОСТЯГАВ РУКИ СВОЇ, ЩОБ ПРИЙНЯТИ СВЯТУ ЇЖУ, І БРАВ ЇЇ і таким чином мав участь в Тілі і Крові Господа нашого (Євсей, Церковна історія 7, 9, 4)⁵.

Тертуліан застерігав християн, що не можна тих самих рук, якими хтось приймав Тіло Господнє, бруднити в ідолопоклонстві (Про ідолопоклонство 7)⁶.

Святий Августин згадує про звичай приймати Причастя: чоловіки приймали прямо в руки, а жінки мали на долонях спеціальні хустинки (Слово 142). Ці хустинки мали свою назву – dominicale.

Ермій Созомен (ІV ст.) в Церковній історії розповідає цілу історію, як одна жінка, послідовниця єресі Македонія прийняла від св. Йоана Золотоуста Причастя в свої руки і Тіло Христове перетворилося в її руках на камінь (Созомен, Книга 8, глава 5)⁷. Сам Святий Йоан Золотоуст уділяв Святе Причастя на руку…

Найбільш відомим текстом на цю тему є одна з містагогічних катехиз святого Кирила Єрусалимського, в якій він описує порядок звершення Євхаристії. При описі прийняття Причастя читаємо:

 Отже, приходячи, приступай не з розпростертими долонями, не з розведеними руками приступай, а, ліву руку зробивши престолом правої, яка хоче підняти Царя, і зігнувши долоню, прийми тіло Христове і тут таки скажи: «Амінь». Отже, з острахом, освятивши очі твої доторканням Святого тіла, причастися, остерігаючись, щоб від цього нічого не втратив ти. А якщо щось втратиш, то тим самим позбудешся ніби свого власного члена. Бо скажи мені, якщо б хтось дав тобі крихту золота, то чи не став би ти тримати її зі всілякою обережністю, зберігаючи, щоб чогось з нього не втратити і не пошкодити? Чи не з великою обережністю ти повинен берегти те, що є чесніше від золота і дорогоцінних каменів, щоб у тебе не впала ні одна крупинка?

Потім, після причастя тіла Христа, приступи і до чаші крові: не простягаючи руки, але нахилившись і в образ поклоніння і шани промовляючи «амінь», і крові Христової причащаючись, освятися. І коли волога ще знаходиться на твоїх устах, торкаючись руками, освяти і очі, і чоло, й інші [органи] чуття. Нарешті, дочекавшись молитви, дякуй Богу, Який сподобив тебе таких таїнств (св. Кирило, П’яте тайноводче повчання 21 – 22)⁸.

Дуже цікаве свідоцтво на цю тему можемо віднайти в постановах Синоду в Константинополі (691 – 692). Деякі вірні, боячись торкатися Тіла Господнього, під час Євхаристії почали стосувати золоті тарілки, на яку пресвітер ставив Тіло Господнє. Синод підкреслив, що гідність людського тіла (рук) є непорівняно вища, ніж золотої посудини: Людину, створену на образ Божий, святий Апостол називає тілом Христа і святинею. Вознесена понад усяке видиме творіння, завдяки спасенній муці Христа, людина покликана до небесної слави, а приймаючи Тіло і Кров Господа, неустанно перемінюється на життя вічне, натомість її тіло і душа освячується через прийняття Божої благодаті. А тому, якщо хтось прагне під час літургії прийняти пречисте Тіло і з’єднатися з Ним в Причасті, нехай СКЛАДЕ РУКИ НА ПОДОБУ ХРЕСТА І ТАК НЕХАЙ ПРИСТУПИТЬ, приймаючи участь в благодаті (Константинопольський синод, кан. 101).

Отці синоду підкреслюють також форму складених рук у вигляді хреста. Святе Причастя чинить нас здатними віддавати своє життя, розпинає в нас стару людину. Про таке розуміння пише дещо пізніше святий Йоан Дамаскин:

Тому приступатимемо зі всяким страхом, чистою совістю і безперечною вірою, — і неодмінно буде нам (так), як віруємо, не сумніваючись. Шануймо таїнство всякою чистотою душевною і тілесною, бо воно двояке. Будемо приступати до нього з полум’яним бажанням і, склавши хрестовидно руки, приймати тіло Розіп’ятого; спрямувавши очі, уста і тіло, причастимося божественного вугілля, щоб вогонь любові, який знаходиться в нас, запалений цим вугіллям, спалив наші гріхи і освітив наші серця і щоб ми причастям божественного вогню запалали і були обожені. Вугілля (палаюче) бачив Ісая; але вугілля — не просте дерево, а з’єднане з вогнем, так і хліб причастя не простий хліб, але з’єднаний з Божеством; тіло ж, з’єднане з Божеством, — не одне єство; але одне — єство тіла, інше — єство з’єднаного з ним Божества; тому те й інше разом не одне єство, але два (св. Йоан Дамаскин, Про точне викладення православної віри)⁹.

Свідоцтво Святого Йоана Дамаскина є останнім патристичним свідоцтвом на цю тему. Ось який висновок робить професор теології Йозеф Рацінгер:

Спершу потрібно сказати, що обидва способи (до уст і на руку) допустимі. Знаємо, що аж до IX століття Церква приймала Причастя стоячи і до рук. Це не означає, що так мало бути і в наступних століттях. Адже краса і велич Церкви полягає в тому, що вона дозріває і Таємницю розуміє все глибше і глибше. В цьому значенні ті форми поклоніння, які виникають після ІХ століття і виражають шану до Пресвятих Дарів, є цілком обґрунтованими. З іншого боку мусимо сказати, що це не можливо, щоб аж до ІХ століття Церква недостойно приймала Причастя. Читаючи тексти Отців Церкви, бачимо з якою шаною і запалом духа приймалося Причастя (…) Витягнута і відкрита рука стає знаком постави людини перед Христом: людина широко відкриває перед Ним своє серце. Беручи це все до уваги потрібно сказати, що сперечатися про одну або другу форму є недоречним. Мусимо пам’ятати, що не тільки наші руки, але і наш язик є нечистим, і наше серце. А язиком ми грішимо набагато більше, ніж руками. Найбільшим ризиком Бога, і одночасно виразом Його любові є те, що не лише руки і язик, але й наше серце може Його доторкатися (Kard. Joseph Ratzinger, Mitarbeiter der Wahrheit (Cлужити Істині).

Як до такої практики Церква ставиться сьогодні? Щоб не обтяжувати Вас різними документами, наведу лише один. Остання інструкція Конгрегації Божого культу і дисципліни Таїнств, Redemptionis Sacramentum (25 березня 2004 р.), подає наступні вказівки:

“Даючи Святе Причастя, слід пам’ятати, що священнослужителі не можуть відмовляти в таїнствах тим, хто належним чином просить про них, належним чином підготовлений і не має законної заборони їх приймати. Отже, кожен хрещений католик, якому це не заборонено законом, повинен бути допущений до Святого Причастя. Тому не дозволяється відмовляти у Причасті нікому з вірних лише тому, що, наприклад, вони хочуть прийняти його на колінах або стоячи. Хоча кожен віруючий на власний розсуд має право приймати Причастя до уст, а якщо хтось бажає Його прийняти на руку, в регіонах, де Конференція Єпископів за згодою Святого Престолу це дозволяє, потрібно подати йому (такому вірному) консекровану Гостію. Однак слід дотримуватися особливої ​​обережності, щоб він міг з’їсти це безпосередньо перед служителем, щоб ніхто не пішов, несучи в руках євхаристійний хліб. Якщо існує ризик осквернення, вірним не слід давати Святе Причастя на руку» (91 – 92)¹⁰.

Так чи інакше, обидва способи прийняття Святого Причастя Церква шанує, приймає і практикує.