Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Сестро, Ви вже 25 років з дня на день намагаєтесь жити монашими обітами. Як цей час минув?
Проминув дуже швидко. У день моїх перших обітів 25-ти річний ювілей монашого життя здавався десь дуже далеко. Самій не віриться, що вже стільки років я живу обітами. Це час, коли я досвідчила вірність та любов Бога, досвідчила радість служіння всім, особливо дітям та молоді. Лише вірність Господа дає силу та вміння залишатися вірною своєму покликанню.
![Сестра Анна Заінчковська FMA: вірність Господа дає силу залишатися вірною своєму покликанню 22 Сестра Анна Заінчковська FMA: вірність Господа дає силу залишатися вірною своєму покликанню](https://rkc.org.ua/wp-content/uploads/2022/10/iuwelei_swiatoshyno-1024x734.jpg)
![Сестра Анна Заінчковська FMA: вірність Господа дає силу залишатися вірною своєму покликанню 23 Сестра Анна Заінчковська FMA: вірність Господа дає силу залишатися вірною своєму покликанню](https://rkc.org.ua/wp-content/uploads/2022/10/iuwilei-856x1024.jpg)
![Сестра Анна Заінчковська FMA: вірність Господа дає силу залишатися вірною своєму покликанню 24 Сестра Анна Заінчковська FMA: вірність Господа дає силу залишатися вірною своєму покликанню](https://rkc.org.ua/wp-content/uploads/2022/10/mesa_swiatoshyno-1024x686.jpg)
Яким одним реченням Ви могли би підсумувати цей час Вашого життя в монастирі?
Величає душа моя Господа!
Ще до початку повномасштабної війни Ви розпочали своє служіння у Києві. Як Ваша місія змінювалась за цей час?
Рік тому ми відкрили католицьку гімназію в Києві, маючи лише одну ученицю, до того ж не католичку. Першого березня до нас мав прийти сьомий учень … У день початку війни ми мали тиждень «весняних» канікул – мусили перенести їх з березня на кінець лютого, тому що вчителька 1 класу, с. Назарія Гарманчук, поїхала на реколекції. Маючи нагоду, я також поїхала до Одеси відвідати маму. І там мене застала війна. Всі наші учні виїхали з Києва – хто на західну Україну, хто за кордон. Я не могла залишити маму одну, та й сама не могла залишатися в Одесі – моя ж спільнота у Києві. Тому вирішила відвезти маму до Польщі, до брата, який там живе віддавна, і думала відразу повернутися в Україну.
Коли я потрапила до Пшемисля і побачила на вокзалі сотні біженців, змучених, переляканих, а також польських волонтерів, які не розуміли українською, то вирішила залишитися та деякий час допомогти. Мене прийняли до себе Сестри Служебниці Пресвятої Діви Марії Непорочно Зачатої, які дуже втішилися, що з моєю допомогою зможуть зрозуміти українців та прийняти біженців до свого дому. Це було неймовірне служіння. Я вдячна Сестрам Служебницям за їх відкрите серце та дім. Ми щоденно виїжджали на вокзал та привозили до монастиря понад 30 біженців. Годували, давали можливість відпочити, помитися, а також допомагали знайти помешкання на тимчасове проживання – у Польщі чи за кордоном. Після місяця сестри вже розуміли українську, тому я повернулася в Україну.
![Сестра Анна Заінчковська FMA: вірність Господа дає силу залишатися вірною своєму покликанню 25 Сестра Анна Заінчковська FMA: вірність Господа дає силу залишатися вірною своєму покликанню](https://rkc.org.ua/wp-content/uploads/2022/10/zainchkovska-1024x768.jpg)
![Сестра Анна Заінчковська FMA: вірність Господа дає силу залишатися вірною своєму покликанню 26 Сестра Анна Заінчковська FMA: вірність Господа дає силу залишатися вірною своєму покликанню](https://rkc.org.ua/wp-content/uploads/2022/10/zainchkovska_vides-1024x768.jpg)
![Сестра Анна Заінчковська FMA: вірність Господа дає силу залишатися вірною своєму покликанню 27 Сестра Анна Заінчковська FMA: вірність Господа дає силу залишатися вірною своєму покликанню](https://rkc.org.ua/wp-content/uploads/2022/10/zainchkovska_vides_-1024x768.jpg)
Деякий час була у Львові та Києві і служила, де була потреба. Згодом наші сестри салезіянки з Польщі попросили допомоги у проведенні літніх таборів для дітей біженців, які ще залишаються в Польщі. Таким чином разом з волонтерами організації «VІDES Polska» ми проводили веселі канікули в Гарчині для дітей із Хмельницького дитячого будинку та для дітей, які тимчасово проживали в м. Ломянки та Варшаві. Потім я вже повернулась до Києва. З вересня місяця ми розпочали шкільний рік. Зараз маємо 12 учнів і з надією дивимось у майбутнє.
Чи можете назвати чудо, яке досвідчили за цей час?
Чудес було багато. Але хочу поділитися першим, яке зі мною трапилося. Коли розпочалася війна вночі 24 лютого, я чула три вибухи, які пролунали також в Одесі. Я не знала, що робити далі, як правильно зробити. І ось в п’ятницю о 3 вночі, година Милосердя Божого, я зненацька проснулася з певним відчуттям, що маю вивезти маму з Одеси до брата, і потім повернутися до Києва. Ще годину я роздумувала, чи правильне це рішення. Потім розбудила маму, і протягом години ми зібралися в дорогу. Але одночасно ми зателефонували до одної молодої жінки з двома маленькими дітьми. Її батьки живуть в Польщі, але вона хотіла жити в Україні. Ми їй запропонували, чи не думала вона поїхати до батьків. Вже по дорозі вона нам розповідала, що вважає це чудом. В перший день війни вона також не думала нікуди їхати. Але цієї ночі не могла заснути, хвилюючись за дітей, і молилася і просила Бога, щоб дав їй можливість виїхати з Одеси. І в цей момент ми їй зателефонували. Цей факт і потім пізніші події, під час мого служіння біженцям у Пшемислі, допомогли зрозуміти, чому Господь дав мені таке натхнення.
Вся ця історія є для мене доказом, що Господь веде наші кроки. Він завжди виведе на краще добро все, що з нами трапляється. Він знає, куди нас привести, де маємо бути і служити. Треба лише Йому довіряти.
Дякуємо за розмову!
Фото: особистий архів с. Анни